Олександра Ган
Запорожець Андрій протягом трьох місяців працював на автомобільному заводі в Чехії. Він поділився з нами своїм досвідом, розказавши про все: умови проживання, заробітну плату, жорстку економію та інше.
Поїхати на заробітки чоловікові запропонували його друзі, які саме збиралися до Чехії. Незадовго до того Андрій потрапив під скорочення, тож пропозиція підзаробити видалась йому досить привабливою. Порадившись з тими, хто має досвід роботи за кордоном, чоловік вирішив скористатися послугами агентства з працевлаштування. І вже за місяць він вперше в своєму житті поїхав на заробітки.
Андрія влаштували оператором на автомобільний завод в чеському містечку Млада-Болеслава (60 км. від Праги). Працювати доводилось 6 днів на тиждень, за винятком свят. Робота організована в дві зміни, тривалість яких по 12 годин кожна. «Виробництво повністю автоматизоване, а в мої обов’язки входило: покласти заготовки на станок, запустити обладнання, дістати готові деталі та перевірити їх якість. На перший погляд, робота неважка, але монотонна і потребує неабиякої швидкості. І схитрувати тут не вийде. В цеху розміщені камери спостереження. А за роботою працівників слідкують куратори (куратор – посередник між робітником та керівництвом)» – запевняє чоловік.
Квартирне питання
В Андрія не було потреби самостійно шукати помешкання, про це подбали його роботодавці. «Я жив у гуртожитку в одній кімнаті з 4-ма чоловіками. В цілому, умови були задовільні. Окрім спальні, ми мали власну кухню з усім необхідним, ванну кімнату та вбиральню. Тіснувато, але жити можна» – говорить він. Головним недоліком, на його думку, є те, що гуртожиток знаходився далеко за містом. «Щоденно на роботу добиралися службовим транспортом. На дорогу, в одну сторону, йшло близько 30-ти хвилин» – жаліється Андрій. За його словами, раз на тиждень працівників заводу возили на закупівлю продуктів в Прагу. В інші ж дні до міста можна було дістатися, скориставшись електричкою.
Свій серед чужих
«До заробітчан керівництво ставиться лояльно. Однак високі посади займають виключно місцеві та й зарплата у них в рази вища. Чехи – суворі керівники. За своєю природою, вони вправні організатори, а тому робочий процес чітко спланований. Від нас вимагали своєчасного виконання плану. Є графік, за яким кожен працює, а також є терміни, в які потрібно вкластися. Якщо ж ти не встиг – плати штраф! Поки «знаходив спільну мову» зі станком взагалі ні в які рамки не вписувався. Через це перша зарплата дещо шкутильгала» – зізнається Андрій.
Заробіток
Робота офіційна, а тому передбачає сплачування податків. «Як нам пояснили, від заробленої суми віднімається вартість медичної страховки, спецодягу, квартплати. Чистими щомісяця мав близько 22 тисяч гривень. Деякі чоловіки й по 35 отримували. Все залежить від того, як ти працюєш. На заводі за передчасне виконання плану та відсутність зауважень виписують премії» – розповів наш співрозмовник.
Вдома, зізнається чоловік, він заробляв втричі менше. Попри важку фізичну працю Андрій роботою задоволений. «Фізично дуже тяжко. Багато працюєш і мало спиш. Ще й розлука з сім’єю тисне на нерви. За три місяці я схуднув майже на 9 кілограмів. Але якщо вже приїхав, то маєш працювати, незважаючи ні на що» – стверджує він.
Чоловік зізнався, що намагався заощаджувати, віддаючи перевагу дешевим товарам та геть забувши про розваги. «Більшість працюючих тут – це чоловіки та жінки, які приїхали заробити грошей для своїх сімей. Тож усе зароблене вони відкладають або одразу пересилають рідним. Ми не ходили по барах, не купували одяг, харчувалися переважно дешевими макаронами й сосисками. Єдине, на що я витратився, – каже Андрій, – це солодощі. Бо пообіцяв доньці привезти на пробу закордонних смаколиків».
Мовний бар’єр
«Українців тут дуже багато. 70% моїх колег родом з України, решта – росіяни, білоруси, казахи, самих чехів серед робочих одиниці. Був кумедний випадок, коли в гуртожитку випадково зіштовхнувся з своїм однокласником. Не бачились років 10 і де б ще зустрілись» – сміється чоловік.
Також Андрій розповів, що у Чехії багато не лише заробітчан, а й українців, які перебралися сюди на постійне місце проживання. Тут більшість розуміє і спокійно говорить російською, зрідка але можна почути й рідну українську. Жартома говорить: «Складається таке враження, наче і не виїжджав, скрізь свої»
Збираючись на заробітки чоловік хвилювався, що не володіє чеською мовою. «Подумував навіть словник купити та жінка відмовила. Мовляв, зайві витрати нам ні до чого. Насправді ж, чеська дуже схожа на російську, деколи нагадує польську. Слов’янину зорієнтуватися не важко. Та все-таки, певні труднощі з розумінням виникали» – зізнається чоловік. За словами Андрія незнання мови далося в знаки під час роботи зі станком: «Він запрограмований державною мовою, відповідно всі інструкції, які отримують робітки написані чеською».
Випробуванням для приїжджого може стати похід до магазину. «Перший візит до місцевого супермаркету закінчився істерикою. Проходиш повз прилавки з фруктами, а скрізь написано, що перед тобою овочі («овоце» по-чеськи – фрукти). Хліб продають лише «черствий» (по-чеськи свіжий). А полиці ломляться від різноманіття «потравіні» (продукти)» – жартує Андрій.
Він зізнається, що перші кілька тижнів чеська не переставала дивувати, повсякчас викликаючи сміх. Проте саме кумедні назви спонукали його вивчати мову. «Пам’ятаю, як зателефонувавши дружині сказав, що вечеряю «поганкою» (гречка) з «недопалками» (огірки). Після кількасекундної паузи жінка зі сльозами на очах наказала повертатися додому. Вона так злякалась, що мені довелося її заспокоювати, пояснювати, що це жарт, а я ситий та здоровий» – сміється чоловік.
